
Облігація із забезпеченням боргових зобов’язань (Collateralized Debt Obligation, CDO) — це фінансовий інструмент, що акумулює портфель боргових активів, наприклад корпоративних кредитів чи облігацій, і розподіляє їх на транші з різними рівнями ризику та черговістю виплат. Це схоже на те, як різні смаки цукерок змішують у одній коробці, а потім сортують за солодкістю: верхній шар отримує найстабільніший дохід і мінімальний ризик, а нижні — більш “захопливі” (ризиковані) можливості.
Ключовими властивостями CDO є траншева структура та розподіл грошових потоків. Відсотки й основна сума, які генерують базові активи, спершу спрямовуються до траншів із найвищим пріоритетом, а залишок — до підпорядкованих. Це дозволяє інвесторам з низькою толерантністю до ризику купувати старші транші, а тим, хто прагне більшої дохідності, — інвестувати в молодші чи акціонерні транші.
CDO були створені для задоволення інтересів різних учасників. Кредитори використовують CDO для передачі кредитного ризику, вивільнення капіталу та підвищення ефективності балансу. Інвестори отримують доступ до профілів ризику/доходу, що відповідають їхній толерантності до ризику. Емітенти, структуруючи єдиний пул активів у різні транші ризику, розширюють привабливість продукту для ширшого кола інвесторів.
Розвиток CDO стимулювали регуляторні вимоги до капіталу, вартість фінансування й цільова дохідність інвесторів. CDO конвертують “важкопродаваємі, різної якості активи” у “продукти з траншевою структурою”, які легше пропонувати різним сегментам інвесторів.
Крок 1: Формування пулу боргових активів
Створюється окрема юридична особа для володіння пулом активів — це свого роду “контейнер” для ізоляції ризиків і ведення обліку.
Крок 2: Дью-ділідженс і відбір активів
Емітент проводить дью-ділідженс щодо кредитної якості позичальників, термінів і галузевої диверсифікації, щоб досягти збалансованого портфеля й уникнути надмірної концентрації.
Крок 3: Траншування грошових потоків
Загальний грошовий потік розподіляється на кілька траншів — зазвичай старший, мезонінний і акціонерний — кожен із чітким порядком виплат і поглинанням збитків.
Крок 4: Розміщення серед різних інвесторів
Інвестори, які уникають ризику, обирають старші транші, а ті, хто шукає вищу дохідність, — мезонінні або акціонерні транші.
Крок 5: “Водоспад” розподілу грошових потоків і постійний моніторинг
Грошові надходження від активів розподіляються за принципом “cash flow waterfall”: спочатку виплачуються старшим траншам, потім — нижчим. У разі дефолтів чи прострочень заздалегідь визначені тригери захищають старші транші, надаючи їм пріоритет у виплатах.
Транші структуруються за черговістю розподілу грошових потоків і поглинання збитків. Старші транші першими отримують відсотки й основну суму, мають мінімальний ризик; далі — мезонінні; акціонерні отримують залишок останніми й першими поглинають збитки — вони мають найвищий потенційний дохід і ризик.
Наприклад: якщо пул активів має річну ставку 6% і середній рівень збитків 2%, структура може орієнтуватися на дохідність 3–4% для старшого траншу (з пріоритетом захисту грошових потоків), близько 6% для мезонінного (де дохідність і ризик залежать від результатів активів), а залишок — для акціонерного, який першим зазнає збитків і може нічого не отримати в несприятливих умовах.
Такий “водоспад” перерозподіляє ризик у межах одного пулу активів, даючи інвесторам із різними апетитами до ризику можливість знайти відповідні позиції.
Зв’язок між CDO, MBS (цінні папери, забезпечені іпотекою) і ABS (цінні папери, забезпечені активами) визначається як “структура проти базових активів”. MBS забезпечені іпотечними кредитами; ABS охоплюють ширший спектр, включаючи автокредити й борги за кредитними картками. CDO об’єднує такі боргові активи в новий структурований продукт із траншуванням — базовими активами можуть бути корпоративні кредити або інші борги.
CDS (Credit Default Swaps) — це деривативні контракти, що виконують роль страхування від дефолту: інвестори сплачують премії, а у випадку дефолту референсного активу отримують компенсацію. Емітенти або інвестори CDO можуть використовувати CDS для хеджування ризику окремих траншів. Історично з’являлися ще складніші продукти, як-от “CDO-squared” — CDO, забезпечені іншими структурованими цінними паперами, що підвищувало складність і кореляційний ризик.
Ризики CDO головно пов’язані з кореляцією активів і помилками моделювання. Диверсифіковані активи можуть дефолтувати одночасно під час економічних спадів, порушуючи припущення моделей. Надмірна довіра до історичних даних чи оптимістичних прогнозів може спотворити кредитні рейтинги.
Ліквідний ризик також суттєвий: у періоди ринкового стресу ці складні продукти часто не знаходять покупців, що веде до різкого падіння цін. До 2007 року такі продукти були поширені на ринках; після кризи 2008 року їх обсяги різко скоротилися. Надалі ринок змістився в бік CLO (Collateralized Loan Obligations), забезпечених переважно корпоративними кредитами. У 2022–2024 роках підвищення глобальних ставок спричинило коливання обсягів випуску та цін відповідно до кредитних циклів.
Оцінювання включає аналіз грошових потоків і ризиків. Основні чинники: очікуваний процентний дохід від пулу активів, погашення основної суми, комісії, ймовірність дефолту, рівень відшкодування після дефолту та кореляція активів. Вища кореляція знижує структурний захист у стресових сценаріях.
Вибір ставки дисконтування критичний — вона враховує безризикову ставку, кредитний спред і ліквідну премію. На практиці застосовують аналіз сценаріїв і стрес-тестування (наприклад, зростання безробіття чи падіння цін на нерухомість), щоб оцінити вплив на дохідність кожного траншу — від старших до акціонерних, забезпечуючи стійкість у несприятливих умовах.
У Web3 CDO можна порівняти з “пулами розподілу дохідності”. Деякі децентралізовані протоколи розподіляють дохідність від одного пулу активів на “стабільні” та “зростаючі” транші: стабільні отримують фіксований або цільовий дохід першими, а зростаючі — поглинають волатильність і ділять залишкову дохідність, що відображає логіку траншування CDO. У міру токенізації реальних активів (RWA) на блокчейні можуть з’являтися аналогічні “ончейн-CDO” із дебіторською заборгованістю чи кредитними активами як забезпеченням.
Однак ончейн-версії додають нові ризики — вразливості смартконтрактів, неточності оракулів і специфічні проблеми ліквідності. Наприклад, якщо ви бачите структуровані продукти з опціями “stable/growth” на інвестиційній платформі біржі (наприклад, багаторівневі продукти Gate), їхня логіка траншування повторює CDO — але із криптоактивами чи ончейн-стратегіями як забезпеченням замість традиційних кредитів.
CDO застосовують об’єднання й траншування для перерозподілу грошових потоків від кошика боргових активів за пріоритетом, відповідаючи різним апетитам інвесторів до ризику та дозволяючи кредиторам передавати ризик і оптимізувати фінансування. Їхня цінність залежить від якості активів, припущень щодо кореляції, структурного дизайну й ліквідності. Досвід показує: складність не усуває ризик, а лише перерозподіляє його. У традиційних фінансах і Web3 траншування має супроводжуватися прозорістю, обґрунтованими припущеннями й стрес-тестуванням. Інвесторам варто оцінювати власну толерантність до ризику разом із ризиком дефолту, ліквідності й операційними ризиками.
CDO — це структурований продукт, який об’єднує кілька боргових зобов’язань і продає їх у різних траншах, тоді як традиційна облігація — це окремий борговий інструмент. Інновація CDO — у траншевому дизайні: інвестори з різними уподобаннями щодо ризику можуть знайти відповідні опції — старші транші пропонують безпечніший дохід, молодші несуть вищий ризик, але й обіцяють більшу винагороду. Така структура відіграла ключову роль у посиленні передачі ризику під час фінансової кризи 2008 року.
Інвестування в CDO вимагає знань про боргові ринки, кредитні рейтинги, кількісне моделювання й структурні фінанси. Потрібно аналізувати якість базових активів, оцінювати рівень захисту траншів і розуміти методики рейтингових агентств. Для початківців прямі інвестиції в CDO пов’язані з істотними ризиками; доцільніше брати участь через професійні платформи (наприклад, структуровані продукти Gate) або спершу вивчити фінансові основи.
Основна проблема CDO — інформаційна асиметрія та недооцінені ризики. Фінансові установи об’єднували великі обсяги субстандартних кредитів у CDO; рейтингові агентства виставляли надто оптимістичні рейтинги; інвестори мали обмежену прозорість щодо реальної якості активів. Коли ціни на житло впали, а дефолти зросли, цілі структури CDO зруйнувалися — це призвело до величезних збитків навіть для власників старших траншів. Криза продемонструвала потребу в жорсткішому регулюванні й прозорості складних фінансових продуктів.
Рейтинги CDO виявилися ненадійними через конфлікт інтересів (емітенти платили за рейтинги), недостатній дью-ділідженс базових активів і надмірну довіру до історичних даних із ігноруванням рідкісних “чорних лебедів”. До фінансової кризи багато CDO мали рейтинг AAA, але збанкрутували під час стресу. Це доводить: інвесторам не варто сліпо довіряти рейтингам, а потрібно розуміти реальні ризики кожного продукту.
Траншування створює спектр співвідношення ризику й дохідності в одній структурі: старші транші мають низький ризик і стабільний дохід (ідеально для страхових компаній чи пенсійних фондів); мезонінні — помірний ризик/дохідність; акціонерні поглинають початкові збитки, але мають найвищий потенціал — це приваблює хедж-фонди, які шукають високу дохідність. Теоретично це ефективно, але на практиці такий дизайн може використовуватися для приховування реальних ризиків.


